|
|
Згідно науковим досьлїдженням Майкльа Ньютона (див. Його публїкації: «Призначення Душі», «Подорожі Душі») – Людська Сутьнїсть, перед відправльеннямеи (Палїнґенезамеи, инакше – Пакибуттямеи чи – Реінкарнаціямеи) на Зьемлю, намічає ПЛЯНИ Сьвого Житїя на Нїй за т.звзв. «Сьвященними Погодженнямеи зі Всьевишнїм Творцьем». ПЛЯНИ – зі загальною Метою розьвитку Вльасного Духу (через практичну дїяльність із подальшоїіндивідуалїзаційий активної винахідльивосьтьи Його[Духу] та – нальагодження взаємодопомоги у Сьвоєму Духовному Оточеннї). Отсї Задуми – визначені заздальегідь у Найвищих[або – Найнижчих] Косьмічних Вимірах. Вони[Задуми] мають бути виконані вирішуваннями конкретних Завдань за конкретних умов. І – здїйсньені за одним Варіянтом (із вибраних 8-ми заплянованих... на кождий «випадок» у Життьиї)Слїдува́ння на Шляху Зьемної Місїйи.
Алье кожда Душа, вопльочуючись на Зьемлю, бере зі Собов (для виконання Вльасної Місїйи) тільки певну частину відсотків Сьвоєї Еньерґійи. (Решту – льишає при Осїбному т.зв. «астральному двійникови» [подобі] в паральельній тонкій Потойбічносьтї – зьвідки прийшльа). Через відсутьнїсть, таким чином, «критичної маси» Еньерґійи реінкарнована Сутьнїсть – позьбавльена можльивосьтьи чітко пам’ятати про Персональні Дозьемні Пляни. Сье Їйи спонуковує до пошуків Нових рішень реалїзації Персонального Житїя і – до виробльення в Собі якостьей Активної Творчої Індивідуальносьтьи.
Кольи трапляють ся тупикові ситуації, то, аби «вийти з гльухого кута», подоба́є (як відомо всїм Бльагочестивим) завше зьвертати Ся за допомогою до Госьпода (виходити на Найвищий [сьебто – Духовний] Рівень Сьвідомосьтьи). Чи (як відомо всїм Сатанїзо́ваним) – апелювати до Диявольа (виходити на Найнижчий Щабель [сьебто – «Антидуховний» Сту́пінь] Ро́зьмисльу А́рідника).
У сьвоїх мольитвах до Всьевишнього я отримував Одкровення, котрі давальи шанс – згадати ті вісїм Шляхів (серед запасних варіянтів), які бульи (передбачльиво) запроєктовані ше до нинїшньої моєї Палїнґенези для практичної відповідї на питання: (ШО?) робити та (ЯК?) дїяти в кождому окремому проблємному ви́падкови житїя.
Істинність даних інхвормацій від отсьих Прозьрінь завжди підтверджувальась у вльасній практицї, а також – арґументамеи наслїдків від моїх наукових пошуків (експериментів).
Якось у мольитовному (медитативному) стані я «вийшов» до Банку Даних ХрЕстия́нського Еґреґору і на сьвої запитання про мою сучасну Місїю на Зьемлї отримав відповідь – «Духовне Озьдоровлюваннє».
За яких же кармічних обставин (умов) Вона (моя Місїя) починальа реалїзовуватись і здїйснюєть Ся дотепер?
Божим Провидїннєм так стальо ся, шо, народившись у Київі, я в тримісячному віцї льишив ся батька. Мій батько за походженнєм – із сиелянського сїмейства (нар. в с. Конельа Черкаської обльастьи) – Карпунь Льаврин Данильович миене́ (за совітських часїв) зареєстрував так: Карпун, а по батькови, замісто Льавринович – Льаврентійович). ??? ... І кольи він ульаштував ся працювати до «НКВС», моя мама покинульа його та зі мною повернульа ся в рідне сиельо́ до сьвоїх родичів.
Мама — Смирнова (Сульúма) Марія Дем’янівна народильа Ся в с. Андруші Переясльав-Хмельницького р-ну Київської обл. в сїм’ї шанованого по всїй окрузї народнього майстра-тесляра-будївельника (самотужки будував усїм сиелянам хати) – Сульúми Дем’яна Хведоровича, першочергово уме́ртвльеного (як і боагато тальановитих українцїв) сплянованим комунїстамеи масовим Гольодомором по Вкраїні 1933 року.
Тож виховувальа миене́ мама разом із моєю бабусьею – (Сульúмою Христиною Артемівною) та моєю рідньою тїтонькою (Сульúмою Ольгою Дем’янівною) – гльуибоко віруючими сльужителямеи Української Хрестиянської Цьеркви. І я пишаю ся Ними, премного вдячний Їм за те, шо закльальи в мою Душу високодуховне морально-етичне підґрунтє на осьнові української народньої зьвичаєвосьтьи.
А, починаючи з 12-лїтнього віку, миенї (за Божим Провидїннєм) узагалї посьтійно почальа посьміхати Ся Хвортуна в Осьобі Бльагодїйника, шо замінив для ме́не (напі́в сироті) батька. Сье Ольшанський Михайльо Мойсьейович. Схиляю сьвою гольову перед Сїєю Людиною. Він миенї (наче рідньому синови) допомагав дольати житїєві труднощі, спонукував до рóзьвою чольовічих рис характьеру, сприяв розьвиткови музичних здїбносьтьей та намагав Ся вибудувати осьнови Практичного Сьвітогляду. Чльени Його сїм’йи до сьих пір відносять ся до мене по-родúнному.
Виконавши Зьемну Місію, усї мої Вихователї вже пішльи зі Сьего Сьвіту. Царсьтво Їм Усьевишнє.
Дешо здивований сьвоїм родовідним деревом ґенеальоґійи по маминій лінїї. Згідно інхвормаційної естахвети (зі сьего дерева), шо передавальа ся через боагато поколїнь (дїдамеи – сьвоїм онукам) і яку миенї передав мій наймольодший двоюрідний дїдо Михайльо Сульúма, – наш рід походить від гетьмана війська Запорізького Івана Сульúми.
Шодо батькового «на́зьвища», то я в юнї роки мріяв позьбути ся від ньéго.
Козацьке ж пóрекльо – Сульúма (від вльасного родоводу) я катьегорично відмовляв ся брати. Причиною того бульи мої заперечльиві ставльення до Козьаків – як паразитарного прошарку суспільсьтва. Бо Вони, покинувши продуктивну працю, подальи ся до реалїзаційи Сиебé в руйнівній (войовничій) сьхвері розьбою, грабунків, наси́льницьтва, підступної (чорньої) зради [в першу чергу – між собов] та – віддавання українського народу до маоськовського рабсьтва...
Як тїльки-но трапильась сльушна нагода, я охвіційно замінив у сьво’му паспорті батькову «хвамілїю» на прі́зьвище мого тьестя Пільгука Івана Івановича (доктора хвільольоґійи, прохвесора Національного педагогічного унїверситьету ім. М. П. Драгоманова). Алье – на льише тимчасову періоду(з 1963-го по 1967 рр.).
Стальо ся так, як повинно бульо стати ся, сьебто – за Божесьтвенними Плянамеи «Сьвященних Погоджень». Бо штучно міняти інхвормаційні вібрації на Нижчих (за Духовний) Ступенях Сьвідомосьтьи (в Причинах – Наслїдках Першопричини) сье, як з’ясувальо ся, – помилькові дїї. Осьтання (Духовна Першопричина) через деякий час Сьвоїми Проєкціямеи повертає попереднї вібрації до старих позьицій. Згідно науки нумерольоґійи віброінхвормаційна цихвра-код (за українською абеткою) прізьвища – Пільгук є – «7» (символь Сьвященної Таїнú, пізнання, досьлїдження); Карпунь – «6» (символь раба); Карпун – «9» (символьОхвірносьтьи, а також Розьп’яття на Хресті – вищий рівень Спасїння, можльивий на Зьемлї. Наша Зьемля [яку инакше назьивають іше – Урантія] «950 років тому бульа включена в Систьему під іменем – «САТАНІЯ» і, до Якої перейшльо управлїннє даною Плянетою» (див.: КНИГА УРАНТИИ /Пер. с англ. Чикаго, Иллинойс США, 1997. С. 660).
Якшо враховувати, шо моя сучасна Місія на Зьемлї – «Духовне Озьдоровлюваннє», то миенї слїд бульо зберігати ті кармічні вібрації, з якими я з’явив ся на сьей Сьвіт. До цього відносьить ся також – зальишати ся на тій тьериторії, де народив ся, зьемні вібрації якої знаходять ся в резонансі з інхвормаційними вібраційно-частотними реляціямеи моєї Осьобини. (Певного часу я добре зробив, кольи, госьтюючи в Канадї, відмовив ся від привабльивої пропозьиційи – зальишити ся там і покинути Вкраїну.)
Я кермував ся тим розьуміннєм, шо всїм інкарнованим Душам подобає льише за місцьем вльасної Палїнґенези – працювати над Собою та Сьвоїм Оточеннєм (сьебто – Осьобистим Сьвічáдом, де моя позьасьвідома Сутьнїсть «Відзеркалюєть Ся»). І миенї, так само як усїм, – працювати треба в першу (найгольовнійшу) чергу – на Духовній Ниві. А сье, як зьвісно, МОЖЕ БУТИ пов’язане зі шляхом на Ґольґоту за царювання на Зьемлї Демона та Його Сльужників (поперенаряджуваних у білї шати й Самих Себе порозьхвáлюваних) – т.звзв. Демо[н]кратів(перебудовників на Демонїчний Ха́о́сь – Бедльáм Льаду, створеного Всьевишнїм). Тому старав ся використовувати Дар Божий – («СЬВОБОДУ ВИБОРУ Дїяльноьстьи») виключно у сукупносьтї (разом)із иньшим Госьподнїм Даром – «Умом Людським» (від Розьуму Творця), аби сї «ВІЛЬНІ ВИБИРАННЯ...» бульи завше Мудрими. Через Розьп’яттє на Хресті (Ґольґоту) міг пройти тїльки Єдиний Сам Бог – Ісус Хрестось, вольодїючий Абсолютною Істиною, шо є – вища за Зьемну Мудрість.
Правуючи осї́бне житїє, посьтійно усьвідомлював – Кожда Душа приходе на Зьемлю заради Сьвого Духовного Загартовування у середовищі Сатанинського панування. Дехто, правда, думає, шо – прийшов сюди для побудови щастя вльасному Пльотьському житїю тож і продає персональну Душу Диявольу. А сье веде до загибельи (лїквідаційи затьемньеннєм) Сьвітльа Духовної Осьнови Людської Сутьносьтьи.
Продовжую оповідь про сéбе далї.
Серед найбільш яскравих вражень дитинсьтва бульи, перш за всье, вльаштовувані рідньею щовечора (як при сьому завше говорильо ся: «на сон грядущий») домашнї гуртові співи народнїх пісень, де я брав активну участь та – мої захопльення грою на гармошцї.
Початкову музичну осьвіту отримав (1950-1954 рр.) у Київській школї музикантських вихованцїв Сухопутнїх військ Радянської Армійи, навчаючись (грі на фльейті) в артиста оркестри Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка – Волькова А. А., а також (опановуючи загально-музичні дисципліни) – укомпозьитора Шварца С. А.
1956-1958 рр. при Київському державному вищому музичному учильищі ім. Р. М. Глїєра [нинї Київський інститут музики іменьи Рейнгольда Глієра] вдоськоналював сьвою гру на фльейті в засльуженого дїяча мистецьтв України Верховинця Я. В. (стараннямеи якого широка громадськість озьнайомльена з творчим спадком (репресованого в 1938 роцї) його батька – Верховинця В. М., уже льише за часи сьогодення – нам відомого, як українського композьитора, дириґента, хореоґрахва, педагога, хволькльориста й етноґрахва). Там же здобував квалїхвікацію дириґента духової оркестри у Стежара І. У. (на той час – директора учильища).
Потїм (1958-1963 рр.) навчав ся на дириґентському хвакультьеті Київської державної консьерваторійи (нинї – Національна музична акадьемія) ім. П. І. Чайковського з дириґування симхвонїчною оркестрою в Народнїх артистів СРСР – Рахлїна Н. Г. (прохвесора) й Симеонова К. А., а також у в. о. прохвесора Канерштейна М. М. і – з дириґування акадьемічним хором епізодично: в худ. кер. Державної Засльуженої капельи бандуристів, Нар. арт. СРСР (прохвесора) – Миньківського О. З., Засльуженого артиста України – Берденнико- ва М. А. й посьтїйно – в доцьента, кандидата мистецьтвозьнавсьтва (автора хвундаментальної працьи про творчість кобзарів України)– Щоголя М. Т., який щедро засїяв мою душу зьерном Любови до виконавцїв музичного хволькльору. Керівником-наставником із кляси композьиційи у мене був Засльужений дїяч мистецьтв України (прохвесор) – Козицький П. О. (в консьерваторському клюбі композьиторів, орґанїзованому музикозьнавцьем – Єхвремовою Л. П.).
Сье (переважно) – орґанїзація, керівницьтво (дириґування) симхвонїчними оркестрамеи, створення гу́ртів [ансамблїв та хорів] українського народнього співу й оруда ними; збирання музичного хволькльору (польова робота), композьиторська творчість; наукові досьлїдження в галузях: етномузикольоґійи, музичної педагогіки, музичної езотьерики (Ко́дової Духовносьтьи), паралїнґвістики та – української народньої мови; практика – музично-педагогічна та концьертова [музично-езотьерична].
Серед утворених (і керованих) мною вокальних художньо-творчих кольективів – є: гурти масового українського етнічного (духовного та цивільного) співу, вторинні хволькльорні ансамблї на катедрі народнього музичного виконавсьтва й хволькльористики Київського Національного унїверситьету культури і мистецьтв; досьить боагато народнїх хорів по місту Київу, по Київо-Сьвятошинському р-ну Київської обл.
За сьвоїм Проєктом і вльасною практичною реалїзацією Його у т.звзв. озьдоровчих моїх сьеансах-концьертах започаткував нову хворму пропаґанди українського пісенного хволькльору. У нїй використовував художньо-творчий компльекс – розьробльеної мною ориґінальної методики використання практичної психольоґійи для досьтачання специхвічними засобамеи розькриття-передачи-сприймання, сьвоєрідного (вльастивого кождій народнїй піснї) національного енєрґоінхвормаційного та культурного КОДУ українського здоровля, української моральносьтьи, сильи українського Духу. В отсьому КОДІ традиційної пісенної творчосьтьи (художнїх образах хволькльорної спадщини) зашихврований їйи зміст трьохіпосьтасьевих характьеристик-якостьей. Назьвана методика – презьентована в моїй моноґрахвії «Етнічний спів України». Вона побудована на тьехнольоґії існуючої практики художньої «матьеріялїзації» співтворчої (з БОГОМ) або [в декого] співруйнівної (з ДИЯВОЛЬОМ) енєрґійи через їйи проєкцію Людиною (конкретної ментальносьтьи) на Духовному [«плюсовому» чи «мінусовому»], Інтуїтивному, Раціональному, Емоцїйному, Інстинктивному, Біонїчному та т.зв. «Хвізичному» (сьебто – Пльотьському) Рівнях відчуття, усьвідомлювання й вольевиявлювання.
Боагато років практикую Озьдоровльення Хрестиянськими традиційно-духовними метóдамеи, осьно́ваними на даних науки про систьему трансової культури етносу України-Руосьи – «ДАР ДУХА СЬВЯТОГО» (який инакше називаєть Ся ше – «РЕЙКІ»,«ЖИВА», «СПАС» [виключно найвищої Посьвяти, Яку принесльи нам Духовною Естахветою Óрії від Вíдїв Допотопної Гіпербóрійи]).
З 1982 року систьематично збираю й досьлїджую музичний хволькльор України. Художньо обробляю його (застосьовуючи прийоми народньої музичної творчосьтьи). Серед композьиторських проб – вльасні ориґінальні твори та обробки, аранжування для вокальних і музично-струментальних гуртів.
Протягом 50-ти років вивчав питання та займав ся педагогічною, досьлїдно-експериментальною роботою з пробльеми оруди співочими гуртамеи. Скльадав студентські навчальні проґрами.
З 1954 р. по 1956 р. сльужив при Київському танко-тьехнїчному учильищі ім. С. К. Тимошенка в якосьтї вихованця його духової оркестри (в осьтаннїй грав на фльейті та виконував обов’язьки нотного біблїотьекаря).
Викльадав (1963-1966 рр.) у музичному учильищі та в учильищі культури й музичній школї м. Житомира. Саме там орґанїзував і художньо очольив Полїську симхвонїчну оркестру та дириґував нею.
В 1966-1970 роках – завідувач музично-вокальним сектором, заступник гольови МК, а також – орґанїзатор, художнїй керовник і дириґент Юнацької симхвонїчної оркестри України при Київському Пальацї піонерів та школярів.
Протягом 1970-1999 років працював у КДІК (Київському державному інституті культури), перейменованому пізнїйше у КНУКіМ – Київський Національний унїверситьет культури і мистецьтв [шість осьтаннїх років – на катедрі хволькльору й етнольоґійи].
В ньому (КДІК – КНУКіМ) я хвункціонував:
Викльадачем та секретарем катедри хорового дириґування – з 1970 р. В 1971-1974 рр. був іше (додатково) помічником хормейстера в роботі засльуженого артиста України М. Д. Кісїля – з орґанізаційи, художнього керовницьтва, дириґування народнїми жіночими хоровими кольективамеи: студентів біблїотьечного хвакультьету КДІК (КНУКіМ), студьентів Київського Національного торговельно-економічного унїверситьету, учнїв Київських ПТУ №15 та №16, працьовників Київського авіязаводу. (Згодом – очольив їх і орґанїзував там бази студентської практики)
Такі бази практики створив також при кольективах, де працював, як:
Орґанїзатор та художнїй керовник студентського навчального хволькльорного ансамблюкатедри народнього хорового співу КДІК (1975 р.).
Орґанїзатор, художнїй керовник та дириґент хору народнього співу с. Гореничі Київо-Сьвятошинського району Київської обльастьи (1975-1992).
Художнїй керовник вторинного хволькльорного ансамблю сиельá Дмитрівка Київо-Сьвятошинського району Київської обльастьи, де продовжував справу засльуженого артиста України Є. Бобровнікова (в 1992-1994 рр.).
Художнїй керовник та дириґент навчального студентського народнього хору заочного віддїлення КДІК (у 1991-1996 рр.). Орґанізатор та художнїй керовник студентського навчального гурту українського етнічного духовного співу (в 1992-1996 рр.).
У КДІК – КНУКіМ працював:
З 1974 р. – старшим викльадачем і заступником завідувача катедри народнього хорового співу, заступником гольови МК (інституту) та заступником декана експериментального хвакультьету художньої самодїяльносьтьи.
З 1991 р. – доцьентом і заступником завідувача катедри українського народнього співу та хволькльору й етноґрахвійи. В 1996-1999 рр. – на посьадї прохвесора і заступника завідувача катедри народнього музичного виконавсьтва, а потїм – заступника завідувача катедри хволькльору й етноґрахвійи.
Маю – Дипльоми: оркестрового й хорового дириґента, оркестранта-фльейтиста, співака-хориста, кандидата педагогічних наук (з 1995 р.)– тема дисертаційи: „Хвормування навичок педагогічного керовницьтва гуртамеи українського народнього співу”; атестати: доцьента (з 1996 р.), прохвесора (з 1998 р.).
Нагороджений Зольотою медаллю за участь у Республїканському оглядї-конкурсі народньої української художньої творчосьтьи (1975 р.), присьвяченому 30-річчю Перемоги над хвашистською Нїмеччиною і – медалямеи: «Ветеран працї»,«1500-річчя м. Київу», а також – боагатьма Ґрамотамеи та Дипльомамеи за педагогічну й концьертову дїяльність.
Підготував боагато керовників та солїстів співочих кольективів народнїх хорів і хволькльорних ансамблїв, педагогів, композьиторів, науковцїв, орґанїзаторів тощо... (які успішно працюють у закльадах культури). Серед них понад 500 випускників КНУКіМ. Більше 50 з них уже досягльи певних висот у сьвоїй дїяльносьтї. Сье такі як, наприкльад, народнї артисти України та солїсти Національного засльуженого акадьемічного українського народнього хору ім. Г. Г. Верьовки: В. Бойко, П. Павлюченко, В. Мартиненко, Н. Цюпа; народнїй артист України, відомий український композьитор (чльен Національної спільки композьиторів України), чльен Національної спільки тьеатральних дїячів України, дїйсний чльен (акадьемік) Акадьемійи мистьецьтв України, чльен-кореспондьент Акадьемійи педагогічних наук України, педагог (прохвесор), учений, громадський дїяч і ректор Київської дитячої Акадьемійи мистьецьтв, Льавреят міжнароднїх конкурсів і хвестивалїв (а також – Художньої премійи «Київська пектораль»), нагороджений орденом «Знак Пошани» і медалямеи (в т.ч. Зольотою медаллю Акадьемійи мистьецьтв України) – М. Чембержі; засльужені працьовники культури України: В. Пересунько – директор Національного засльуженого акадьемічного українського народнього хору ім. Г. Г. Верьовки, В. Пльахотнік (нагороджений Почесною Ґрамотою Верховної Ради України) – керовник Народнього хору «Вітерець Подїлля» Вінницької державної хвілярмонійи, А. Чекаль – керовник Сїльського народнього хору Черкаської обльастьи, В. Другальов – дириґент українського хору і: хволькльорист, методист хволькльору Херсонського обльасного цьентру відродження національної культури, досьлїдник місцьевої пісенно-виконавської традиційи в Херсонській обльастї, композьитор-пісняр, керівник: Ансамблю народньої пісньи «Доярочка» с. Михайлївка Скадовського р-ну Херсонської обл., а також – Народнього хору ветьеранів при Херсонському БК «Патріот вітчизни»; педагоги вищих навчальних закльадів: Л. Самотой (у Сумському державному педагогічному унїверситьеті ім. А.С. Макаренка), Г. Чурик (у Миколаївському інституті КНУКіМ), А. Чабанова (в Мелїтопольському державному педагогічному унїверситьеті), І. Нальивайко (там само) та иньші.
Маю Сьвідоцьтва (Сертихвікати): доктора народньої медицини, біоенєрґотьерапевта, хіропрактика (косьтоправа), Майстра-Вчителя Рейкі (міжнародньої Духовної енєрґотьехнольогійи озьдоровльення), народнього лікаря-мольитвеника (схвальеного УПЦ), радїестезиста (добуваючого інхвормацію засобамеи виходу на «підсьвідомість» і «надсьвідомість»), маґістра біомаґнетосьохвійи та психотронїки, парапсихольоґа.
Від видатних у сьвоїй справі хвахівцїв (Л. І. Трохвимовойи, В. М. Кандиби, А. В. Мартинова, В. В. Сїльвестренка, Скота Херіота, В. А. Горобця, Б. Ф. Воронїна, О. А. Захарченка, Д. Г. Посяда, Л. І. Берднїковойи, В. І. Купових, В. М. Синицького, В. С. Шаргородського, С. І. Ільїнойи, Л. Г. Дудченко, Ста́нчича Да́вора, А. О. та В. В. Масльових, І. І. Нікітьенка (от. Іоан), А. І. Іваницького, П. О. Козицького, А. О. Кольомійця, В. Д. Кирейка, І. Н. Шамо та – від иньших...)отримав (приватно й охвіційно) прохвесії: вітаеньерґольоґа, паралїнґвіста, тьеольоґа, етномузикольоґа, композьитора.
Я є – Засновник та Президьент Асоціяційи «Українська Міжнародня Місія Духовного Озьдоровльення» (пізнїйше – переіменованої в «Місїю Духовного Озьдоровльення»), автор ЗАДУМІВ (і гольовний редактор, видавець) журнальу-ґазьети «Духовні проєкції», а та́ко́ж – серіяльу публїкацій вльасних досьлїджень: «Пасїонарії української культури».
Удївець. Син – Михайльо Карпун, донька – Льеся Савчук (Карпун), онуки – Дмитро Савчук та Максим Савчук, зять – Юрій Савчук.