КОРОТКІ АВТОБІОҐРАХВІЧНІ ДАНІ ПРО ЖИТЇЄВИЙ ШЛЯХ І ТВОРЧУ ТА НАУКОВУ ДЇЯЛЬНІСТЬ

 

Згідно науковим дос^ьлїд^женням Майкл^ьа Ньютона (див. Його публїкації: «Призначення Душі», «Подорожі Душі») – Людська Сут^ьнїсть, перед відправл^ьенняме^и (Палїнґенезаме^и, инакше – Пакибуттяме^и чи – Реінкарнаціяме^и) на З^ьемлю, намічає ПЛЯНИ С^ьвого Житїя на Нїй за т.звзв. «С^ьвященними Погод^женняме^и зі Вс^ьевишнїм Творц^ьем». ПЛЯНИ – зі загальною Метою роз^ьвитку Вл^ьасного Духу (через практичну дїяльність із подальшоїіндивідуалїзаційий активної винахідл^ьивос^ьт^ьи  Його[Духу] та – нал^ьагод^ження взаємодопомоги у С^ьвоєму Духовному Оточеннї). Отсї Задуми – визначені заздал^ьегідь у Найвищих[або – Найниж­чих] Кос^ьмічних Вимірах. Вони[Задуми] мають бути виконані вирішуваннями конкретних Завдань за конкретних умов. І – здїйс­н^ье­ні за одним Варіянтом (із вибраних 8-ми заплянованих... на кождий «випа­док» у Життьиї)Слїдува́ння на Шляху З^ьемної Місїйи.

Ал^ье кожда Душа, вопл^ьочуючись на З^ьемлю, бере зі Собов (для виконання Вл^ьасної Місїйи) тільки певну частину відсотків С^ьвоєї Ен^ьерґійи. (Решту – л^ьишає при Осїбному т.зв. «астральному двійникови» [подобі] в парал^ьельній тонкій Потойбічнос^ьтї – з^ьвідки прийшл^ьа). Через відсут^ьнїсть, таким чином, «критичної маси» Ен^ьерґійи реінкарнована Сут^ьнїсть – поз^ьбавл^ьена можл^ьивос^ьт^ьи чітко пам’ятати про Персональні Доз^ьемні Пляни. С^ье Їйи спонуковує до пошуків Нових рішень реалїзації Персонального Житїя і – до виробл^ьення в Собі якост^ьей Активної Творчої Індивідуальнос^ьт^ьи.

Кол^ьи трапляють ся тупикові ситуації, то, аби «вийти з гл^ьухого кута», подоба́є (як відомо всїм Бл^ьагочестивим) завше з^ьвертати Ся за допомогою до Гос^ьпода (виходити на Найвищий [с^ьебто – Духовний] Рівень С^ьвідомос^ьт^ьи). Чи (як відомо всїм Сатанїзо́ва­ним) – апелювати до Диявол^ьа (виходити на Найнижчий Щабель [с^ьебто – «Антидуховний» Сту́пінь] Ро́з^ьмисл^ьу А́рідника).

У с^ьвоїх мол^ьитвах до Вс^ьевишнього я отримував Одкровення, котрі давал^ьи шанс – згадати ті вісїм Шляхів (серед запасних варіянтів), які бул^ьи (передбачл^ьиво) запроєктовані ше до нинїшньої моєї Палїнґенези для практичної відповідї на питання: (ШО?) робити та (ЯК?) дїяти в кождому окремому проблємному ви́падкови житїя.

Істинність даних інхвормацій від отс^ьих Проз^ьрінь завжди підтверд^жувал^ьась у вл^ьасній практицї, а також – арґументаме^и наслїдків від моїх наукових пошуків (експериментів).

Якось у мол^ьитовному (медитативному) стані я «вийшов» до Банку Даних ХрЕстия́нського Еґреґору і на с^ьвої запитання про мою сучасну Місїю на З^ьемлї отримав відповідь – «Духовне Оз^ьдоровлюваннє».

За яких же кармічних обставин (умов) Вона (моя Місїя) починал^ьа реалїзовуватись і здїйснюєть Ся дотепер?

Божим Провидїннєм так стал^ьо ся, шо, народившись у Київі, я в тримісячному віцї л^ьишив ся батька. Мій батько за поход^женнєм – із си^елянського сїмейства (нар. в с. Конел^ьа Черкаської обл^ьаст^ьи) – Карпунь Л^ьаврин Данил^ьович ми^ене́ (за совітських часїв) зареєстрував так: Карпун, а по батькови, замісто Л^ьавринович – Л^ьаврентійович). ??? ... І кол^ьи він ул^ьаштував ся працювати до «НКВС», моя мама покинул^ьа його та зі мною повернул^ьа ся в рідне си^ельо́ до с^ьвоїх родичів.

Мама — Смирнова (Сул^ьúма) Марія Дем’янівна народил^ьа Ся в с. Андруші Переясл^ьав-Хмельницького р-ну Київської обл. в сїм’ї шанованого по всїй окрузї народнього майстра-тесляра-будївельника (самотужки будував усїм си^елянам хати) – Сул^ьúми Дем’яна Хведоровича, першочергово уме́ртвл^ьеного (як і бо^агато тал^ьановитих українцїв) сплянованим комунїстаме^и масовим Гол^ьодомором по Вкраїні 1933 року.

Тож виховувал^ьа ми^ене́ мама разом із моєю бабус^ьею – (Сул^ьúмою Христиною Артемівною) та моєю рідн^ьою тїтонькою (Сул^ьúмою Ольгою Дем’янівною) – гл^ьу^ибоко віруючими сл^ьужителяме^и Української Хрестиянської Ц^ьеркви. І я пишаю ся Ними, премного вдячний Їм за те, шо закл^ьал^ьи в мою Душу високодуховне морально-етичне підґрунтє на ос^ьнові української народньої з^ьвичаєвос^ьт^ьи.

А, починаючи з 12-лїтнього віку, ми^енї (за Божим Провидїннєм) узагалї пос^ьтійно почал^ьа пос^ьміхати Ся Хвортуна в Ос^ьобі Бл^ьагодїйника, шо замінив для ме́не (напі́в сироті) батька. С^ье Ольшанський Михайл^ьо Мойс^ьейович. Схиляю с^ьвою гол^ьову перед Сїєю Людиною. Він ми^енї (наче рідньому синови) допомагав дол^ьати житїєві труднощі, спонукував до рóз^ьвою чол^ьовічих рис характ^ьеру, сприяв роз^ьвиткови музичних здїбнос^ьт^ьей та намагав Ся вибудувати ос^ьнови Практичного С^ьвітогляду. Чл^ьени Його сїм’йи до с^ьих пір відносять ся до мене по-родúнному.

Виконавши З^ьемну Місію, усї мої Вихователї вже пішл^ьи зі С^ьего С^ьвіту. Царс^ьтво Їм Ус^ьевишнє.

Дешо здивований с^ьвоїм родовідним деревом ґенеальоґійи по маминій лінїї. Згідно інхвормаційної естахвети (зі с^ьего дерева), шо передавал^ьа ся через бо^агато поколїнь (дїдаме^и – с^ьвоїм онукам) і яку ми^енї передав мій наймол^ьодший двоюрідний дїдо Михайл^ьо Сул^ьúма, – наш рід походить від гетьмана війська Запорізького Івана Сул^ьúми.

Шодо батькового «на́з^ьвища», то я в юнї роки мріяв поз^ьбути ся від н^ьéго.

Козацьке ж пóрекл^ьо – Сул^ьúма (від вл^ьасного родоводу) я кат^ьегорично відмовляв ся брати. Причиною того бул^ьи мої заперечл^ьиві ставл^ьення до Коз^ьаків – як паразитарного прошарку суспільс^ьтва. Бо Вони, покинувши продуктивну працю, подал^ьи ся до реалїзаційи Си^ебé в руйнівній (войовничій) с^ьхвері роз^ьбою, грабунків, наси́льниц^ьтва, підступної (чорн^ьої) зради [в першу чергу – між собов] та – віддавання українського народу до ма^ос^ьковського рабс^ьтва...

Як тїльки-но трапил^ьась сл^ьушна нагода, я охвіційно замінив у с^ьво’му паспорті батькову «хвамілїю» на прі́з^ьвище мого т^ьестя Пільгука Івана Івановича (доктора хвіл^ьол^ьоґійи, прохвесора Національного педагогічного унїверсит^ьету ім. М. П. Драгоманова). Ал^ье – на л^ьише тимчасову періоду(з 1963-го по 1967 рр.).

Стал^ьо ся так, як повинно бул^ьо стати ся, с^ьебто – за Божес^ьтвенними Плянаме^и «С^ьвященних Погод^жень». Бо штучно міняти інхвормаційні вібрації на Нижчих (за Духовний) Ступенях С^ьвідомос^ьт^ьи (в Причинах – Наслїдках Першопричини) с^ье, як з’ясувал^ьо ся, – помил^ькові дїї. Ос^ьтання (Духовна Першопричина) через деякий час С^ьвоїми Проєкціяме^и повертає попереднї вібрації до старих поз^ьицій. Згідно науки нумерол^ьоґійи віброінхвормаційна цихвра-код (за українською абеткою) пріз^ьвища – Пільгук є – «7» (символ^ь С^ьвященної Таїнú, пізнання, дос^ьлїд^ження); Карпунь – «6» (символ^ь раба); Карпун – «9» (символ^ьОхвірнос^ьт^ьи, а також Роз^ьп’яття на Хресті – вищий рівень Спасїння, можл^ьивий на З^ьемлї. Наша З^ьемля [яку инакше наз^ьивають іше – Урантія] «950 років тому бул^ьа включена в Сист^ьему під іменем – «САТАНІЯ» і, до Якої перейшл^ьо управлїннє даною Плянетою» (див.: КНИГА УРАНТИИ /Пер. с англ. Чикаго, Иллинойс США, 1997. С. 660).

Якшо враховувати, шо моя сучасна Місія на З^ьемлї – «Духовне Оз^ьдоровлюваннє», то ми^енї слїд бул^ьо зберігати ті кармічні вібрації, з якими я з’явив ся на с^ьей С^ьвіт. До цього віднос^ьить ся також – зал^ьишати ся на тій т^ьериторії, де народив ся, з^ьемні вібрації якої знаходять ся в резонансі з інхвормаційними вібраційно-частотними реляціяме^и моєї Ос^ьобини. (Певного часу я добре зробив, кол^ьи, гос^ьтюючи в Канадї, відмовив ся від привабл^ьивої пропоз^ьиційи – зал^ьишити ся там і покинути Вкраїну.)

Я кермував ся тим роз^ьуміннєм, шо всїм інкарнованим Душам подобає л^ьише за місц^ьем вл^ьасної Палїнґенези – працювати над Собою та С^ьвоїм Оточеннєм (с^ьебто – Ос^ьобистим С^ьвічáдом, де моя поз^ьас^ьвідома Сут^ьнїсть «Відзеркалюєть Ся»). І ми^енї, так само як усїм, – працювати треба в першу (найгол^ьовнійшу) чергу – на Духовній Ниві. А с^ье, як з^ьвісно, МОЖЕ БУТИ пов’язане зі шляхом на Ґол^ьґоту за царювання на З^ьемлї Демона та Його Сл^ьужників (поперенаряд^жуваних у білї шати й Самих Себе пороз^ьхвáлюваних) – т.звзв. Демо[н]кратів(перебудовників на Демонїчний Ха́о́с^ь – Бедл^ьáм Л^ьаду, створеного Вс^ьевишнїм). Тому старав ся використовувати Дар Божий – («С^ЬВОБОДУ ВИБОРУ Дїяльно^ьст^ьи») виключно у сукупнос^ьтї (разом)із иньшим Гос^ьподнїм Даром – «Умом Людським» (від Роз^ьуму Творця), аби сї «ВІЛЬНІ ВИБИРАННЯ...» бул^ьи завше Мудрими. Через Роз^ьп’яттє на Хресті (Ґол^ьґоту) міг пройти тїльки Єдиний Сам Бог – Ісус Хрестос^ь, вол^ьодїючий Абсолютною Істиною, шо є – вища за З^ьемну Мудрість.

Правуючи осї́бне житїє, пос^ьтійно ус^ьвідомлював – Кожда Душа приходе на З^ьемлю заради С^ьвого Духовного Загартовування у середовищі Сатанинського панування. Дехто, правда, думає, шо – прийшов сюди для побудови щастя вл^ьасному Пл^ьот^ьському житїю тож і продає персональну Душу Диявол^ьу. А с^ье веде до загибельи (лїквідаційи зат^ьемн^ьеннєм) С^ьвітл^ьа Духовної Ос^ьнови Людської Сут^ьнос^ьт^ьи.

Продовжую оповідь про сéбе далї.

Серед найбільш яскравих вражень дитинс^ьтва бул^ьи, перш за вс^ье, вл^ьаштовувані рідн^ьею щовечора (як при сьому завше говорил^ьо ся: «на сон грядущий») домашнї гуртові співи народнїх пісень, де я брав активну участь та – мої захопл^ьення грою на гармошцї.

Початкову музичну ос^ьвіту отримав (1950-1954 рр.) у Київській школї музикантських вихованцїв Сухопутнїх військ Радянської Армійи, навчаючись (грі на фл^ьейті) в артиста оркестри Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка – Вол^ькова А. А., а також (опановуючи загально-музичні дисципліни) – укомпоз^ьитора Шварца С. А.

1956-1958 рр. при Київському державному вищому музичному учил^ьищі ім. Р. М. Глїєра  [нинї Київський інститут музики іменьи Рейнгольда Глієра] вдос^ьконалював с^ьвою гру на фл^ьейті в засл^ьуженого дїяча мистец^ьтв України Верховинця Я. В. (старанняме^и якого широка громадськість оз^ьнайомл^ьена з творчим спадком (репресованого в 1938 роцї) його батька – Верховинця В. М., уже л^ьише за часи сьогодення – нам відомого, як українського композ^ьитора, дириґента, хореоґрахва, педагога, хволькл^ьориста й етноґрахва). Там же здобував квалїхвікацію дириґента духової оркестри у Стежара І. У. (на той час – директора учил^ьища).

Потїм (1958-1963 рр.) навчав ся на дириґентському хвакульт^ьеті Київської державної конс^ьерваторійи (нинї – Національна музична акад^ьемія) ім. П. І. Чайковського з дириґування симхвонїчною оркестрою в Народнїх артистів СРСР – Рахлїна Н. Г. (прохвесора) й Симеонова К. А., а також у в. о. прохвесора Канерштейна М. М. і – з дириґування акад^ьемічним хором епізодично: в худ. кер. Державної Засл^ьуженої капел^ьи бандуристів, Нар. арт. СРСР (прохвесора) – Миньківського О. З., Засл^ьуженого артиста України – Берденнико-  ва М. А. й пос^ьтїйно – в доц^ьента, кандидата мистец^ьтвоз^ьнавс^ьтва (автора хвундаментальної працьи про творчість кобзарів України)– Щоголя М. Т., який  щедро засїяв мою душу з^ьерном Любови до виконавцїв музичного хволькл^ьору. Керівником-наставником із кляси композ^ьиційи у мене був Засл^ьужений дїяч мистец^ьтв України (прохвесор) – Козицький П. О. (в конс^ьерваторському клюбі композ^ьиторів, орґанїзованому музикоз^ьнавц^ьем – Єхвремовою Л. П.).

 

ПРО ТВОРЧУ Й НАУКОВУ ДЇЯЛЬНІСТЬ:

С^ье (переважно) – орґанїзація, керівниц^ьтво (дириґування) симхвонїчними оркестраме^и, створення гу́ртів [ансамблїв та хорів] українського народнього співу й оруда ними; збирання музичного хволькл^ьору (польова робота), композ^ьиторська творчість; наукові дос^ьлїд^ження в галузях: етномузикол^ьоґійи, музичної педагогіки, музичної езот^ьерики (Ко́дової Духовнос^ьт^ьи), паралїнґвістики та – української народньої мови; практика – музично-педагогічна та конц^ьертова [музично-езот^ьерична].

Серед утворених (і керованих) мною вокальних художньо-творчих кол^ьективів – є: гурти масового українського етнічного (духовного та цивільного) співу, вторинні хволькл^ьорні ансамблї на катедрі народнього музичного виконавс^ьтва й хволькл^ьористики Київського Національного унїверсит^ьету культури і мистец^ьтв; дос^ьить бо^агато народнїх хорів по місту Київу, по Київо-С^ьвятошинському р-ну Київської обл.

За с^ьвоїм Проєктом і вл^ьасною практичною реалїзацією Його у т.звзв. оз^ьдоровчих моїх с^ьеансах-конц^ьертах започаткував нову хворму пропаґанди українського пісенного хволькл^ьору. У нїй використовував художньо-творчий компл^ьекс – роз^ьробл^ьеної мною ориґінальної методики використання практичної психол^ьоґійи  для дос^ьтачання специхвічними засобаме^и роз^ькриття-передачи-сприймання, с^ьвоєрідного (вл^ьастивого кождій народнїй піснї) національного енєрґоінхвормаційного та культурного КОДУ українського здоровля, української моральнос^ьт^ьи, сил^ьи українського Духу. В отсьому КОДІ традиційної пісенної творчос^ьт^ьи (художнїх образах хволькл^ьорної спадщини) зашихврований їйи зміст трьохіпос^ьтас^ьевих характ^ьеристик-якост^ьей. Наз^ьвана методика – през^ьентована в моїй моноґрахвії «Етнічний спів України». Вона побудована на т^ьехнол^ьоґії існуючої практики художньої «мат^ьеріялїзації» співтворчої (з БОГОМ) або [в декого] співруйнівної (з ДИЯВОЛ^ЬОМ) енєрґійи через їйи проєкцію Людиною (конкретної ментальнос^ьт^ьи) на Духовному [«плюсовому» чи «мінусовому»], Інтуїтивному, Раціональному, Емоцїйному, Інстинктивному, Біонїчному та т.зв. «Хвізичному» (с^ьебто – Пл^ьот^ьському) Рівнях відчуття, ус^ьвідомлювання й вол^ьевиявлювання.

Бо^агато років практикую Оз^ьдоровл^ьення Хрестиянськими традиційно-духовними метóдаме^и, ос^ьно́ваними на даних науки про сист^ьему трансової культури етносу України-Ру^ос^ьи – «ДАР ДУХА С^ЬВЯТОГО» (який инакше називаєть Ся ше – «РЕЙКІ»,«ЖИВА», «СПАС» [виключно найвищої Пос^ьвяти, Яку принесл^ьи нам Духовною Естахветою Óрії від Вíдїв Допотопної Гіпербóрійи]).

З 1982 року сист^ьематично збираю й дос^ьлїд^жую музичний хволькл^ьор України. Художньо обробляю його (застос^ьовуючи прийоми народньої музичної творчос^ьт^ьи). Серед композ^ьиторських проб – вл^ьасні ориґінальні твори та обробки, аранжування для вокальних і музично-струментальних гуртів.

Протягом 50-ти років вивчав питання та займав ся педагогічною, дос^ьлїдно-експериментальною роботою з пробл^ьеми оруди співочими гуртаме^и. Скл^ьадав студентські навчальні проґрами.

 

ПРО ТРУДОВУ ДЇЯЛЬНІСТЬ:

З 1954 р. по 1956 р. сл^ьужив при Київському танко-т^ьехнїчному учил^ьищі ім. С. К. Тимошенка  в якос^ьтї вихованця його духової оркестри (в ос^ьтаннїй грав на фл^ьейті та виконував  обов’яз^ьки нотного біблїот^ьекаря).

Викл^ьадав (1963-1966 рр.) у музичному учил^ьищі та в учил^ьищі культури й музичній школї м. Житомира. Саме там орґанїзував і художньо очол^ьив Полїську симхвонїчну оркестру та дириґував нею.

В 1966-1970 роках – завідувач музично-вокальним сектором, заступник гол^ьови МК, а також – орґанїзатор, художнїй керовник і дириґент Юнацької симхвонїчної оркестри України при Київському Пал^ьацї піонерів та школярів.

Протягом 1970-1999 років працював у КДІК (Київському державному інституті культури), перейменованому пізнїйше у КНУКіМ – Київський Національний унїверсит^ьет культури і мистец^ьтв [шість ос^ьтаннїх років – на катедрі хволькл^ьору й етнол^ьоґійи].

В ньому (КДІК – КНУКіМ) я хвункціонував:

Викл^ьадачем та секретарем катедри хорового дириґування – з 1970 р. В 1971-1974 рр. був іше (додатково) помічником хормейстера в роботі засл^ьуженого артиста України М. Д. Кісїля – з орґанізаційи, художнього керовниц^ьтва, дириґування народнїми жіночими хоровими кол^ьективаме^и: студентів біблїот^ьечного хвакульт^ьету КДІК (КНУКіМ), студ^ьентів Київського Національного торговельно-економічного унїверсит^ьету, учнїв Київських ПТУ №15 та №16, прац^ьовників Київського авіязаводу. (Згодом – очол^ьив їх і орґанїзував там бази студентської практики)

Такі бази практики створив також при кол^ьективах, де працював, як:

Орґанїзатор та художнїй керовник студентського навчального хволькл^ьорного ансамблюкатедри народнього хорового співу КДІК (1975 р.).

Орґанїзатор, художнїй керовник та дириґент хору народнього співу с. Гореничі Київо-С^ьвятошинського району Київської обл^ьаст^ьи (1975-1992).

Художнїй керовник вторинного хволькл^ьорного ансамблю си^ел^ьá Дмитрівка Київо-С^ьвятошинського району Київської обл^ьаст^ьи, де продовжував справу засл^ьуженого артиста України Є. Бобровнікова (в 1992-1994 рр.).

Художнїй керовник та дириґент навчального студентського народнього хору заочного віддїлення КДІК (у 1991-1996 рр.). Орґанізатор та художнїй керовник студентського навчального гурту українського етнічного духовного співу (в 1992-1996 рр.).

У КДІК – КНУКіМ працював:

З 1974 р. – старшим викл^ьадачем і заступником завідувача катедри народнього хорового співу, заступником гол^ьови МК (інституту) та заступником декана експериментального хвакульт^ьету художньої самодїяльнос^ьт^ьи.

З 1991 р. – доц^ьентом і заступником завідувача катедри українського народнього співу та хволькл^ьору й етноґрахвійи. В 1996-1999 рр. – на пос^ьадї прохвесора і заступника завідувача катедри народнього музичного виконавс^ьтва, а потїм – заступника завідувача катедри хволькл^ьору й етноґрахвійи.

 

ПРО ДИПЛ^ЬОМИ, ВІД^ЗНАКИ:

Маю – Дипл^ьоми: оркестрового й хорового дириґента, оркестранта-фл^ьейтиста, співака-хориста, кандидата педагогічних наук (з 1995 р.)– тема дисертаційи: „Хвормування навичок педагогічного керовниц^ьтва гуртаме^и українського народнього співу”; атестати: доц^ьента (з 1996 р.), прохвесора (з 1998 р.).

Нагород^жений Зол^ьотою медаллю за участь у Республїканському оглядї-конкурсі народньої української художньої творчос^ьт^ьи (1975 р.), прис^ьвяченому 30-річчю Перемоги над хвашистською Нїмеччиною  і – медаляме^и: «Ветеран працї»,«1500-річчя м. Київу», а також – бо^агатьма Ґрамотаме^и та Дипл^ьомаме^и за педагогічну й конц^ьертову дїяльність.

 

ПРО УЧНЇВ, ЯКІ СТАЛ^ЬИ ВІДОМИМИ МАЙСТРАМЕ^И МУЗИЧНОГО МИСТЕЦ^ЬТВА:

Підготував бо^агато керовників та солїстів співочих кол^ьективів народнїх хорів і хволькл^ьорних ансамблїв, педагогів, композ^ьиторів, науковцїв, орґанїзаторів тощо... (які успішно працюють у закл^ьадах культури). Серед них понад 500 випускників КНУКіМ. Більше 50 з них уже досягл^ьи певних висот у с^ьвоїй дїяльнос^ьтї. С^ье такі як, наприкл^ьад, народнї артисти України та солїсти Національного засл^ьуженого акад^ьемічного українського народнього хору ім. Г. Г. Верьовки: В. Бойко, П. Павлюченко, В. Мартиненко, Н. Цюпа; народнїй артист України, відомий український композ^ьитор (чл^ьен Національної спіл^ьки композ^ьиторів України), чл^ьен Національної спіл^ьки т^ьеатральних дїячів України, дїйсний чл^ьен (акад^ьемік) Акад^ьемійи мистьец^ьтв України, чл^ьен-кореспонд^ьент Акад^ьемійи педагогічних наук України, педагог (прохвесор), учений, громадський дїяч і ректор Київської дитячої Акад^ьемійи мист^ьец^ьтв, Л^ьавреят міжнароднїх конкурсів і хвестивалїв (а також – Художньої премійи «Київська пектораль»), нагород^жений орденом «Знак Пошани» і медаляме^и (в т.ч. Зол^ьотою медаллю Акад^ьемійи мист^ьец^ьтв України) – М. Чембержі; засл^ьужені працьовники культури України: В. Пересунько – директор Національного засл^ьуженого акад^ьемічного українського народнього хору ім. Г. Г. Верьовки, В. Пл^ьахотнік (нагород^жений Почесною Ґрамотою Верховної Ради України) – керовник Народнього хору «Вітерець Подїлля» Вінницької державної хвілярмонійи, А. Чекаль – керовник Сїльського народнього хору Черкаської обл^ьастьи, В. Другальов – дириґент українського хору і: хволькл^ьорист, методист хволькл^ьору Херсонського обл^ьасного ц^ьентру відрод^ження національної культури, дос^ьлїдник місц^ьевої пісенно-виконавської традиційи в Херсонській обл^ьастї, композ^ьитор-пісняр, керівник: Ансамблю народньої пісньи «Доярочка» с. Михайлївка Скадовського р-ну Херсонської обл., а також – Народнього хору вет^ьеранів при Херсонському БК «Патріот вітчизни»; педагоги вищих навчальних закл^ьадів: Л. Самотой (у Сумському державному педагогічному унїверсит^ьеті ім. А.С. Макаренка), Г. Чурик (у Миколаївському інституті КНУКіМ),    А. Чабанова (в Мелїтопольському державному педагогічному унїверсит^ьеті), І. Нал^ьивайко (там само) та иньші.

 

ДОДАТКОВІ ВІДОМОС^ЬТЇ:

Маю С^ьвідоц^ьтва (Сертихвікати): доктора народньої медицини, біоенєрґот^ьерапевта, хіропрактика (кос^ьтоправа), Майстра-Вчителя Рейкі (міжнародньої Духовної енєрґот^ьехнол^ьогійи оз^ьдоровл^ьення), народнього лікаря-мол^ьитвеника (схвал^ьеного УПЦ), радїестезиста (добуваючого інхвормацію засобаме^и виходу на «підс^ьвідомість» і «надс^ьвідомість»), маґістра біомаґнетос^ьохвійи та психотронїки, парапсихол^ьоґа.

Від видатних у с^ьвоїй справі хвахівцїв (Л. І. Трохвимовойи, В. М. Кандиби, А. В. Мартинова, В. В. Сїльвестренка, Скота Херіота, В. А. Горобця, Б. Ф. Воронїна, О. А. Захарченка, Д. Г. Посяда, Л. І. Берднїковойи, В. І. Купових, В. М. Синицького, В. С. Шаргородського, С. І. Ільїнойи, Л. Г. Дудченко, Ста́нчича Да́вора, А. О. та В. В. Масл^ьових, І. І. Нікіт^ьенка (от. Іоан), А. І. Іваницького, П. О. Козицького, А. О. Кол^ьомійця, В. Д. Кирейка, І. Н. Шамо та – від иньших...)отримав (приватно й охвіційно) прохвесії: вітаен^ьерґол^ьоґа, паралїнґвіста, т^ьеол^ьоґа, етномузикол^ьоґа, композ^ьитора.

Я є – Засновник та Презид^ьент Асоціяційи «Українська Міжнародня Місія Духовного Оз^ьдоровл^ьення» (пізнїйше – переіменованої в «Місїю Духовного Оз^ьдоровл^ьення»), автор ЗАДУМІВ (і гол^ьовний редактор, видавець) журнал^ьу-ґаз^ьети «Духовні проєкції», а та́ко́ж – серіял^ьу публїкацій вл^ьасних дос^ьлїд^жень: «Пасїонарії української культури».

Удївець. Син – Михайл^ьо Карпун, донька – Л^ьеся Савчук (Карпун), онуки – Дмитро Савчук та Максим Савчук, зять – Юрій Савчук.